Фото: charles chan *

Продовжимо серйозну розмову про японську ввічливість.

Перша частина стосувалася загалом міжособистісного спілкування та його особливостей: рівнів ввічливості, напрямку дій, наявність категорій свій-чужий, нижчий-вищий.

У другій частині були конкретно описані основні стилі міжособистісного спілкування: неформальний, нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Сьогодні ж копнемо трошки глибше та розберемося з деякими деталями.

1. Коли у підручниках пишуть про ввічливість, то наводять певні правила: ось у цьому випадку кажуть так, а у іншому – ось так. Проте реальність така, що правилами назвати подібні рекомендації важкувато.

   По-перше, різні вимоги (свій–чужий, старший–молодший, вищий-нижчий,  тощо) часто вступають у протиріччя одна з одною. От як звертатися до чужого, але явно нижчого? До вищого за положенням, але значно молодшого, і навпаки? Таких ситуацій повно, і рішенням часто буває "Говори, як хочеться". Тобто в багатьох ситуаціях ви можете вибирати між двома близькими стилями, і, що б не вибрали, це сприйметься нормально.

   По-друге, якщо звернутися на "ти" до явно вищого та ще й чужого, то це явно неввічливо. А от оберненого правила немає. Коли старенький дідусь звертається до молодесенької продавщиці ("нижчої" за нього аж за трьома критеріями), то нікого не дивує, якщо він їй все-таки не "тикає", а говорить нейтрально-ввічливо. Тобто можна сказати: "Хочете бути ввічливими – будьте", це вам тільки у плюс.

2. Слід розрізняти ввічливість і формальність.

   В друзями розмовляють неформально, і це вказує на близькість стосунків, а не на неповагу чи грубість. Навпаки, якщо ваш близький друг раптом перейде з вами на формально-ввічливий стиль, варто занепокоїтися, чи не втрачаєте ви його хороше ставлення.

3. Розмовна мова зазвичай менш формальна, ніж письмова.

   Взагалі кажучи, стилів мовлення можна виділити значно більше, ніж ті три, які зазвичай описуються у підручниках. Якщо починати "знизу" по шкалі ввічливості/формальності, то там стоятиме грубий-розмовний (лайка), а завершуватиме список шанобливо-ввічливий-письмовий. Між ними – … Втім, ви і самі здатні їх назвати. Просто пам’ятайте, що письмо – ввічливіше і формальніше, ніж розмова.

4. Формальність і неформальність можуть у певних ситуаціях сполучатися.

   Так, у сім’ї до старших прийнято звертатися з повагою (о-ка:-сан, о-то:-сан, і т.д.), але говорити з ними можна і неформально: фраза типу "(О)-ка:-сан, гомеееее!" – нерідка у сімейному колі.

   Проте слід пам’ятати, що батьки (дяді/тьоті/старші брати та сестри) позначаються "вищими" тільки у відсутності сторонніх. Якщо ж хтось іще, не член родини, приймає участь у розмові, то родичі переходять у категорію "своїх" і про них у більшості випадків* говоритимуть з використанням "скромних" форм (дивіться нижче).

   * Зверніть увагу, що Ікарі Шінджі ЗАВЖДИ називає батька "о-то:-сан", очевидно не сприймаючи того "своїм".

5. Головна особливість шанобливої мови – те, що дії першої особи (Я) і дії 2-ї та 3-ї осіб (Ти та Він) позначаються по-різному.

   Для своїх дій той, хто говорить (Я), використовує "скромні форми". Однак ця дія має якось бути пов’язана зі співбесідником (Ти) або тим, про кого йдеться у розмові (Він). Так, якщо хтось каже: "Я прочитав усі ці книжки (що стоять у мене на полиці)", то він використає "йомімашьта", нейтрально-ввічливе. Якщо ж він говорить "о-йомі-шімашьта/іташімашьта", то це вказує на те, що книжки якось пов’язані з Ти/Він (наприклад, Ти/Він їх подарував або ж є їх автором).

   Втім, багато де відмічається, що є тенденція використовувати скромні форми щодо всіх своїх дій, так що вищенаведена різниця, мабуть, зараз не така явна.

6. Ти та Він – можуть бути різним особами і потребувати різних рівнів ввічливості.

   Наприклад, у першій частині цієї серії я наводила діалог двох студентів, які говорять про викладача. Ти для кожного із студентів – рівний йому інший студент, та ще й приятель, тому говорять вони неформально. Проте викладач – вищий за них, тому про його дії говориться шанобливо (а про свої, пов’язані з викладачем – скромно).

   Проте уявімо собі ситуацію, коли і Ти, і Він потребують шанобливого ставлення. Тоді щодо своїх дій по відношенню до Він автор висловлювання використовує скромні форми, а щодо дій згадуваної особи (Він) – шанобливі форми. Що ж залишається для співбесідника (Ти)? Тільки суфікс –мас, тобто нейтрально-ввічливе відношення.

   Погодьтеся, це не дуже ввічливо. Тому у випадку, якщо Він не присутній при розмові, щодо нього можна використовувати нейтральні форми, а не шанобливі.

7. Допоміжні дієслова для вираження напрямку дії (агеру/яру, кудасару/куреру, ітадаку/морау) також вказують на рівень ввічливості.

   Так, у спірних випадках щодо відсутнього "вищого" Він (див. п. 6) замість ітадаку (від вищого до нижчого) можна використовувати морау (як менш шанобливе, щоб не ставити Він вище за співбесідника Ти).

   Крім того, напрямки дії можуть виявитися досить заплутаними, якщо є кілька дій з різними виконавцями та адресатами.

   Наприклад, "шінджіте агете кудасай", "цурете ітте ятте куре" (це реальні фрази, які мені здибалися у аніме та манзі).

   А у одному підручнику зустрічався навіть такий монстр як "Тегамі о кайте моратте ятте кудасай" (Зробіть мені послугу (кудасай), добийтеся для нього (ятте), щоб (хтось) написав листа (морау)).

   Тут, як бачите, є аж 4 дійові особи: Я (прохач), Ти (до якого безпосередньо звернене прохання), Він-1, якому потрібен лист, та Він-2, у якого Ти має попросити написати листа. І це все – з урахуванням їх ієрархії "вищий-нижчий": Він-1 нижчий або рівний від Ти (на це вказує яру замість агеру), а Він-2 – вищий за Ти (бо якби він був нижчий, та з урахуванням, що він при розмові відсутній, можна було б використати спонукальне какасеру).

   Цей приклад в черговий раз доводить, наскільки поняття напрямку дії є важливим для японської мови.

На цьому я буду закруглятися, а то ще бува згадаю якусь страшну граматичну конструкцію та зовсім відіб’ю у вас бажання у всьому цьому розбиратися.

Втім, наостанок кину вам кілька рятувальних кіл у вигляді літератури, присвяченій японській ввічливості.

• В. М. Алпатов – Япония: язык и общество
• Ф. Е. Звягин – Анализ актуального употребления категорий вежливости японского языка

Також раджу почитати книжку Алпатова "Категории вежливости в современном японском языке". Вона хоч і стара, та все одно дуже корисна. Принаймні, серед новіших книжок щось таке фундаментальне мені не зустрічалося (якщо зустрічалось вам, обов’язково напишіть про це у коментарях, будь ласка).

На цьому нарешті все. またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 4 169 переглядів | 3 коментарі

Фото: mdid

…ніж повість про блогера, у якого на носі публікація, а його ноутбук сушиться на печі після пролитого на клавіатуру квасу з неясними перспективами щодо виживання після цієї трагічної події.

Втім, як ви можете здогадатися, то є справа давно минулих днів, чому я 言葉でいえないほどうれしい. І щоб виразити, якої міри сягає моя радість, розглянемо сьогодні частинку ほど, яка вказує на міру або ступінь.

Отже, ほど виконує наступні функції:

1. Вказує на приблизну кількість, причому в більшу сторону (аж, на відміну від нейтрального くらい та обмежувального ばかり): 百人ほどの人が来ました – Прийшло десь чоловік сто (Зібралася ціла сотня людей).

2. Означає "до такого ступеню, міри", і використовується наступним чином:

а) для порівняння (тільки із запереченням): 今日は昨日ほど暖かくない – Сьогодні не так (не до такої міри) тепло, як учора.

Причому їм можна виразити і найвищу ступінь, як ось у наступній цитаті з Шекспіра: 数ある悲恋の中で、ロミオとジュリエットの物語ほど、痛ましいものはない.

б) для опису ступеню дії або стану:

死ぬほど疲れた – Смертельно стомився (Стомився до такого ступеню, що аж помираю).

あごが落ちるほど美味い – До того смачний, що аж щелепа відпадає (втім, あごが落ちる – це усталений вираз, не треба сприймати його буквально).

3. Конструкція "Дієслово + ほど + (の + іменник або もの/こと) + ではない" означає "Не варте того, щоб …", "Не настільки …., щоб …":

死ぬほど(の)傷ではない – Від такої рани не помирають.

泣くほど(のこと)ではない – Така дрібниця не варта сліз.

きれいですが、買うほど(のもの)ではありません – Гарне, але не настільки, щоб купити.

4. Конструкція "Дієслово чи прикметник у формі на –ば + Те ж саме слово у словарній формі + ほど" означає "Чим більше …, тим …":

読めば読むほどわかる – Чим більше (про це) читаю, тим краще розумію.

人が少なければ少ないほど酸素が多い – Чим менше народу, тим більше кисню.

Частина на –ば може і опускатися: 安いほど良い – Чим дешевше, тим краще.

Та на сьогодні усе. Бувайте здорові! Нехай усі ваші негаразди будуть такі малі, що і згадки не варті! じゃ、またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 3 088 переглядів | Прокоментуй!

Фото: coniferconifer

У минулому дописі про ввічливість ми розглянули загалом особливості міжособистісного спілкування. Сьогодні зосередимося на стилях мови в залежності від ступеню ввічливості.

Їх три: неформальний (просторіччя), нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Неформальний стиль використовується при спілкуванні з рівними близькими (друзями), близькими (у сім’ї), а також при звертанні "вищих" (по віку або положенню) до (явно) "нижчих".

Характерні риси:

• використання зв’язки да (Тайхен да) або її опущення (Самуй!);
• використання словарних форм (без суфіксу –мас) у якості присудка (Хон о йонде іру);
• позначення дій 1-ї (Я) та 2-ї (Ти) особи одними й тими ж словами. Дії 3-ї особи (Він) можуть (проте не обов’язково) позначатися шанобливими формами та словами, але без суфіксу –мас (Я кьта, Ти кьта, Він кьта/ірашшятта);
• (в усній розмові) всілякі "неправильності": опускання відмінкових суфіксів (Анта, бака?); випадінням голосних (-те іру –> –теру); скорочення складів (-те + ва –> тя, –те шімау –> –тяу, кереба –> –керя, тощо); переставляння місцями частин речення (Бака? Анта), тощо.

Нейтрально-ввічливий стиль використовується при розмові майже з усіма чужими, незалежно від віку та положення (виключенням є хіба що звернення дорослого до чужої дитини, і то не завжди), та до не дуже, але вищих. Особливості цього стилю:

• використання зв’язки дес (Тайхен дес, Самуй дес);
• оформлення кінцевих форм дієслова суфіксом –мас (Вакарімашьта);
• дії Ти та Він можуть частково позначатися (але не обов’язково) спеціальними словами і граматичними формами (див. Шанобливий стиль).

Шанобливо-ввічливий стиль використовується при розмові з вищими по положенню та старшими. А також (по бажанню) його можна використовувати по відношенню до чужих, яким ви хочете виразити особливу пошану.

Головна особливість цього стилю (крім того, що загалом використовуються більш ввічливі еквіваленти звичайних слів) – це те, що у ньому дії першої та другої/третьої особи позначаються по-різному.

Для дій першої особи (Я, той, хто говорить) використовуються так звані "скромні" форми:

• О + 2-га основа дієслова + шімас/іташімас (О-йомі-шімас/іташімас); зі словами китайського походження замість о- використовується префікс го-: Го-ренраку-шімас.
• Спеціальні слова, які заміняють нейтральні: ору замість іру, маіру замість куру та іку, дзонджіру замість шіру, та ін.
• Де годзаімас замість дес.
• Позначення своїх родичів відрізняється від чужих: мій батько – чічі/ояджі, Ваш/його батько – о-то:-сан.

Дії Ти та Він описуються шанобливими формами:

• Спеціальні слова замість нейтральних: ірашшяру замість іру, куру та іку, ошшяру замість ію, та ін.
• а) О + 2-га основа + ні нару/насару; б) о + 2-га основа + дес; (в обох випадках замість 2-гої основи може бути використане слова китайського походження, тоді префікс о заміняється на го); в) пасивна форма дієслова замість активної (Нані о какаремашьта ка?)
• О + прикметник у формі на –те + ірашшяру (О-ісогашькуте ірашшяімас ка).
• Чужі родичі позначаються більш ввічливо (чічі –> о-то-сан).
• До іменників, що відносяться до сфери Ти та Він, додаються префікси о- чи го- (класичне О-генкі дес ка? – Генкі дес).

З граматичної точки зору форми ввічливості досить регулярні, тож вивчити їх не так і важко. Значно складніше – розібратися, як правильно їх використовувати. Оце вже нетривіальна задача, бо кожну ситуацію треба розглядати індивідуально і оцінювати (одночасно!) з позицій свій-чужий, вищий-нижчий, дія пов’язана чи не пов’язана з Ти/Він, сприятлива чи ні, тощо. Однак, щоб не плутатися, сьогодні обмежуся чистою граматикою, а більш детальні пояснення залишу на наступні випуски.

Тож до побачення! またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 4 187 переглядів | Прокоментуй!

Автор фото: OiMax

…та неважливо, що. Головне, що сьогодні ми поговоримо про порівняння.

В українській мові є два способи утворення вищого та найвищого ступенів порівняння – за допомогою суфіксів (милий, миліший, наймиліший) та за допомогою слів більш/менш, найбільш/найменш. У японській першого способу немає. Для порівняння існує спеціальна конструкція, а сам прикметник не змінюється.

1. Повна форма порівняння виглядає як 「А-より В-の方が прийменник (です)」.

А – це те, з чим порівнюють, а В – те, що порівнюють. Вирази при より та の方が можна міняти місцями, крім того, якщо і так зрозуміло, про що йдеться, то одне з них можна опускати. Наприклад:

「オレンジよりりんごの方がおいしい」/「りんごの方がオレンジよりおいしい」 – В порівнянні з апельсинами, яблука смачніші / Яблука смачніші, ніж апельсини.

「コンピューターより安い」/「コンピューターの方が高い」 – (Це) дешевше, ніж комп’ютер / Комп’ютер – дорожчий.

「火星は地球より小さい」 – Марс менший за Землю.

2. Перед より може використовуватися не лише слова, що означають предмети, а й ті, що стосуються часу:

「昨日より寒い」 – У порівнянні з учора (сьогодні) холодніше / З учора похолодало.

「これまでより別のときだ」 – У порівнянні з дотепер (настали) інші часи / Часи змінилися.

3. より також використовується після дієслів у значенні Ніж робити щось, краще…:

文句を言うより自分でしなさい！ – Ніж жалітися, краще зроби сам!

4. Сполучення よりほか + заперечення означає “немає іншого виходу, ніж робити оце“, “єдиний вихід – робити оце“:

「待っているよりほかない」 – Нічого не залишається, як чекати / Ніж чекати, іншого виходу нема.

5. 何よりも означає більше за все. Також є 誰よりも, どこよりも, тощо, наприклад:

「誰よりもあなたが好きだ」 – Я люблю тебе сильніше за всіх.

6. Перед прикметником より та もっと означають більш, більше:

「より / もっと詳しく教えてください」 – Поясніть, будь ласка, детальніше.

7. もっとも та 一番 означають най-, найбільш:

「一番怖いのは雷だ」 – Найбільше боюся грому / Найстрашніше – грім.

Ці ж слова можуть використовуватися з виразом А の中で(は/も):

「都市の中ではパリが一番美しい都市です」 – Найкрасивіше місто серед усіх – Париж.

На цьому начебто все. Усього вам найкращого!

(Оцініть допис)

Loading...

| 5 817 переглядів | 2 коментарі

Фото: Gustty

Ні, я говорю не про світову фінансову кризу, яка хоча і добряче вдарила по Японії, та все ж не настільки.

Заголовок стосується тільки японської мови – у якій немає майбутнього часу.

Саме так: майбутній час дієслів “злитий” з теперішнім.

То як же визначити, що означає, наприклад, 六時に起きる?

По-перше, за словами, що явно вказують на час дії:

• Із 毎日 це буде теперішній: Кожного дня прокидаюсь о шостій;
• Із 明日 – майбутній: Завтра встану о шостій.

По-друге, з контексту.

Взагалі-то відсутність майбутнього часу – то не єдина нестача, за якою ви будете сумувати: у японській бракує багато чого корисного. Тому контекст у ній – всьому голова. Без нього не варто братися за переклад навіть найпростіших (на перший погляд) речень – як то кажуть, можна попасти пальцем у небо.

Але про те, чого ще немає у японській мові – у наступних дописах.

А на сьогодні усе. またね。

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 4 890 переглядів | 2 коментарі