Анаграма — це перестановка літер у слові таким чином, щоб утворити якесь нове значуще слово (або не зовсім значуще, наприклад, коли їх використовують для псевдонімів).

Одним з підвидів анаграми є читання навпаки. У японській мові цей метод рідко можна застосувати напряму, бо склади починаються з обмеженого набору звуків (ші сходу не перетвориш у іш, тощо).

Однак до діла можна підійти по-іншому: читати задом наперед не по звукам, а по складам.

Наприклад, со:рі та рісо: — прем’єр(-міністр) та ідеал.

Ще цікавіше знайти слова, у яких можна переставити навіть не звуки (бо у японській багато омонімів), а  складові канджі. Наприклад:

社会 — суспільство, 会社 — фірма, компанія

進行 — прогрес, просування вперед, 行進 — марш, процесія

国外(ні) — за кордоном, (-но) закордонний, 外国 — закордон, іноземна країна, (-но) іноземний, закордонний

会議 — засідання, збори, мітинг, конференція, сесія, 議会 — парламент, законодавчі збори

論理 — логіка, 理論 — теорія

理事 — директор, 事理 — суть справи, факти

利権 — (майнові) права, законні інтереси, 権利 — юридичне право (на щось)

現実 — дійсність, реальність, 実現 — здійснення, реалізація, матеріалізація

出演 — вихід на сцену, виступ, при цьому 出演者 — артист, виконавець; 演出 — постановка (вистави), при цьому 演出家 — постановник, режисер.

Іноді перестановка канджі призводить до зміни не лише значення, але і читання:

外出 (гайшюцу) — вихід з дому, прогулянка, 出外れ (дехадзуре) — окраїна, край

出家 (шюкке) — прийняття сану; монах, 家出 (іеде) — залишання сім’ї, втеча з дому

Втім, усе це — квіточки у порівнянні з такими словами, як, наприклад, 目下: по ОНу воно читається як мокка та означає «зараз, у даний момент» (відбувається просто перед моїми очима); по КУНу його читання – мешьта, і означає воно «підлеглий, молодший, нижчий (по положенню)».

Тобто воно може мати різні значення і читання навіть без переставляння складових ієрогліфів.

Отакий-то гармидер твориться у японській мові. Втім, тим цікавіше її учити, чи не так?

では、またね！

 

…а також корови, свині, олені, і ще багато інших речей.

Асоціації та збіги — дивна річ.

От до чого б, здавалося, тут, у блозі, присвяченому японській мові та аніме, вірші Лермонтова, та ще й так дивно перекручені?

А почалося усе з електронної поштової розсилки, присвяченій здоров’ю, у якій була наступна фраза:

よく眠っていないとウツになってしまうかも！？

Однак від хронічного недосипу (ось вам і перший збіг), мені замість ツ вбачилося シ (у катакані вони дійсно схожі).

Здивувавшись, до чого тут корова, я звернулася до Гугля, і виявилося, що у японській мові дійсно є прикмета, яка стосується і сну, і вже згаданої тварини, а саме:

食べてすぐ横になったら牛になるよ！

або ж

食べてすぐ寝ると牛になる

Заодно я знайшла сайт з японськими приказками:

http://kotowaza.avaloky.com/

Серед них є і така: 牛を馬に乗り換える.

І тут мені згадалося, що 2014 рік за китайським гороскопом є роком коня (дерев’яного, якщо вдаватися у подробиці). Саме тому мені прийшло на думку присвятити допис прислів’ям та приказкам, що стосуються коней.

Тож взяла я в руки Basic Japanese Idioms, і знайшла там наступне:

馬が合う — добре ладнати з кимось, підходити одне одному

馬（の耳）に念仏 та 馬耳東風 — розсипати перла перед свинями. Синонімом до нього є 豚に真珠 — це прямий переклад фрази з Біблії, як і у нашій мові.

Проте вирази з конями стосуються лише чогось нематеріального (наприклад, корисних порад), а от вираз із свинями може вживатися і щодо матеріальних цінностей.

馬車馬 — возовий кінь, трудяга (про людину)

馬脚を現す — проявляти свою справжню суть, показувати своє справжнє обличчя

馬を鹿という — називати чорне білим (перекручувати факти у своїх інтересах)

Коні та олені в одній фразі відразу викликали у пам’яті славнозвісне слово 馬鹿 — дурень, яким аж кишить аніме.

馬面 — продовгувате, видовжене обличчя (у буквальному значенні)

Останній вираз відразу ж проасоціювався з long face, яке, на відміну від японського, є образним, і означає «мати нещасний, сумний, або розчарований вигляд».

Звернення ж до англійських усталених виразів у свою чергу нагадало мені, як нещодавно у одному з подкастів мова зайшла про англійську приказку, та не про будь-яку, а якраз про коня: long in the tooth.

Її значення та походження можна подивитися, наприклад, тут:

http://phrases.org.uk/meanings/long-in-the-tooth.html

 

Walraven (Flickr, CC)

 

Тож із чого все почалося?

З японської розсилки, в якій мова йшла про депресію.

А закінчилось?

Англійськими приказками про конячок.

Воістину, несповідимі шляхи, якими рухається людська думка від одного факту до іншого.

На цьому я допис закінчую. またね！

Mark Turnauckas (Flickr, CC)

Продовжуючи низку дописів про те, де б почитати та послухати японською, сьогодні буде про те, де б нею пописати (відразу попереджу, що «де б побалакати японською» не планується).

Звісно, мова йтиме про онлайн-ресурси, а не про писання «в стіл».

Один з них — це Lang-8. Я вже описувала його у "Навчайтеся та спілкуйтеся", тож не буду повторюватися. Тільки ще раз скажу: спробуйте його, ідея справді корисна, та й реалізовано начебто непогано.

Начебто, бо сама я туди рідко ходжу, і, можливо, прогледіла якісь недоліки. Однак це пояснюється не тим, що я вважаю ресурс поганим, а тим, що особисто мені він не дуже підходить. Я людина хворобливо відлюдькувата, тому сервіс, який спонукає і заохочує натовп народу кидатися на кожний мій допис, є для мене психологічно некомфортним.

Інша справа — блог. Більшість читачів, навіть якщо вподобають написане, скоріше лайкнуть, поставлять оцінку, тощо, ніж напишуть коментар.

Таким чином, у щоденнику автор-мізантроп може отримати відгук на свою працю, не страждаючи при цьому від надмірної людської уваги.

Інша справа, що, якщо писати іноземною мовою, то хотілося б знати, чи робиш це правильно. Читачі блогу навряд чи займатимуться виправленням помилок автора, якщо тільки він їх дуже-дуже не попросить і при цьому не писатиме щось настільки цікаве чи унікальне, що вони не втечуть від його безграмотності.

Втім, як на мій погляд, сама спроба писати щось зв’язне (і відносно довге) японською уже має ряд плюсів, навіть якщо спочатку робиш багато помилок (втім, прямо у цій статті докладно про це говорити не хочу).

Де це можна робити? Звісно, вести блог японською можна де завгодно — безкоштовних сервісів для щоденників зараз повно. Однак очевидно краще, якщо це буде японська блогоплатформа, чи не так?

Із найвідоміших соціальних мереж/блогосервісів, мабуть, можна назвати Mixi, Ameba, Gree, Yahooブログ — вибирайте, що вам до вподоби.

Якщо ж ви, навпаки, людина товариська, то вам, можливо, підійде безпосереднє письмове спілкування з японцями — через листування. Наприклад, на Japancast.net, про який я писала у статті про подкасти, є якраз такий сервіс: Japancast Friends — для пошуку друзів у Японії.

Ще один варіант — тематичні форуми. Тут, на жаль, я зовсім нічого конкретного порекомендувати не можу, бо сама ні на одному не зареєстрована. Але Google, кажуть, знає все.

На цьому я сьогодні прощаюся. Якщо у вас є інші цікаві ідеї, де б пописати японською — обов’язково вкажіть це у коментарях (у невеликих дозах я їм рада попри всю мою мізантропію).

またね！

Не так давно я давала посилання на сторінку з ресурсами для читання японською.

Сьогодні ж хочу представити кілька сервісів для слухання.

1. Reading Percussion の帰還, розташований на ケロログ Voiceblog portal у розділі 本-朗読. Тут можна безкоштовно скачати аудіофайли з начиткою оповідань про Шерлока Холмса.

2. ふぁんた時間, де також можна поживитися безкоштовними аудіофайлами.

Чому я вибрала саме їх?

Тому що вони підказали мені цікавий спосіб покращити сприйняття на слух для тих, хто уже хотів би перейти на автентичні японські матеріали (радіо, подкасти, тощо), але, не маючи достатніх навиків, поки що сприймає їх лише як суцільний набір звуків.

Полягає цей спосіб у тому, щоб слухати начитку знайомих літературних творів, або ж творів, для яких легко знайти переклад на відому слухачеві мову.

Чому саме так?

Тому що, як уже вказувалось вище, при переході до автентичних матеріалів багатьом потрібна «підпірка» у вигляді тексту.

Однак друкований оригінал у цій якості підходить досить погано.

Адже існує величезна ймовірність, що процедура навчання перетвориться у «прочитав-послухав» (тобто розпізнавання ітиме від візуального образу слів, а не від їх звучання), чого допускати не можна.

А навіть якщо і не перейде, то все одно – оригінальний текст, по-можливості, має бути виключений із навчання якомога швидше (звичайно, мова йде не про будь-яке навчання, а тільки про сприйняття на слух).

Бо мета такого тренування — щоб мозок навчися миттєво асоціювати певний набір звуків зі значенням. Для тексту, начитаного з природною швидкістю, власне, і вибору іншого немає — просто-напросто часу не вистачить у проміжку між словами, щоб крім значення згадувати ще й написання.

Тобто практика відслідковувати аудіо по оригіналу допомагає зрозуміти начитаний текст, але у довгостроковій перспективі не є оптимальним способом покращити свою здатність розбирати японську мову на слух.

Переклад же має ряд переваг.

З одного боку, він дійсно дає «підпірку», і немалу, тим, кому вона поки що потрібна.

Я вже колись описувала ситуацію: прослухаєш, бува, якусь репліку в аніме, і нічого не второпаєш. Подивишся на субтитри — і, о, диво! — враз вона розпадається на знайомі, зрозумілі слова.

Так само відбувається і з іншим аудіо.

З другого боку, переклад є переклад. Він дає загальний зміст та структуру тексту (розбиття на речення), однак конкретні японські слова і частинки доводиться самостійно виловлювати на слух — чого ми і добиваємося.

Саме тому я вибрала сервіси, на яких можна отримати начитку відомих творів, для яких неважко роздобути переклади (легальна безкоштовність також приймалася до уваги).

Крім того, нагадаю вам ще один ресурс, про який я уже писала: подкаст Japanese Classical Literature at Bedtime. Не певна щодо всіх творів, але для деяких переклади точно існують (наприклад, «Ніч на галактичній залізниці», Міядзава Кенджі).

На цьому сьогодні все. またね。

P.S. Ну, і щоб двічі не вставати (бо щось мене доччина школа так вибила з колії, що не знаю, коли я повернуся у свій звичайний ритм), дам ще одне посилання на начебто корисний ресурс — Dictation Quizzes for Japanese Sentences.

Начебто — тому що у мене Java (на якому ресурс працює) не хоче запускатися, ну хоч ти трісни.

Якщо у вас запуститься, поділіться, будь-ласка, враженнями — чи варто її лагодити, чи ну його к бісу.

P.P.S. І ні, я не забула про аніме з субтитрами, просто не вважаю його оптимальним аудіо-ресурсом для широких мас (на відміну від затятих анімешників).

お久しぶりです。

Приблизно два місяця тому мені довелося досить-таки несподівано поїхати в Україну, і оскільки з Інтернетом там у цьому році виявилося скрутно, то вийшла нас із «Мушлею» така собі незапланована відпустка.

Повернувшись в Америку, я думала написати граматичний допис саме про це — про плани, в тому числі і такі, що порушуються, а також про тісно пов’язані з ними людські хотілки.

Проте через акліматизацію, а також неймовірну спеку голова у мене поки що не дуже варить. Тож замість чогось серйозного хочу сьогодні попатякати про цікавості, які мені вичиталися у книжках.

Зокрема, про пунктуацію.

Те, що вона від нашої відрізняється, не має ні для кого бути несподіванкою. У кожної мови — свої правила.

Однак щодо японської мови я вже починаю сумніватися, що вони взагалі є.

Наприклад, зустрілось мені буквально на днях такий абзац:

«ママは[。。。]教えてくれた。[Тут іде п’ять стовпчиків того, що саме мама розповіла]。と。»

Я спеціально виділила крапки, що ви оцінили. と, частинка, яка навіть свого власного значення не має — і в окремому реченні!

Звісно, якщо приймати, що крапки у японській мові служать для відокремлень саме речень. Хто не пам’ятає шкільну програму, нагадаю їх означення в нашій мові.

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.

Я не дійду до такого нахабства, щоб стверджувати, що це визначення — єдино вірне, і має підходити усім мовам.

Проте логічно ж, погодьтеся, виділяти все-таки якийсь більш-менш закінчений і, головне, осмислений шматок думки, а не нічого не значущі частинки, чи не так?

Втім, у плані порушень авторами правил японська мова не унікальна.

Наприклад, в українській, з точки зору строгої стилістики, не бажано починати речення зі сполучників (а, і, але, бо, тощо), адже вони (за визначенням) мають сполучати, і тому повинні знаходитися всередині речень, а не на початку.

Але.

Автори (особливо в художній літературі) регулярно порушують цю рекомендацію.

Бо головне для них — не написати твір строго за правилами.

А дещо зовсім-зовсім інше.

А саме – донести до читача свої думки та емоції.

І для цього вони гнуть ті строгі правила, як їм заманеться.

І це діє!

Неважко зрозуміти, що, напиши я все це з комами там, де нібито треба, та ще й одному абзаці (як, знову ж, вимагає строга стилістика), враження було б зовсім інше.

Тож не дивно, що і японські автори відкидають суху граматичну правильність в угоду виразності, та пишуть щось на зразок:

しようとした。

が、できなかった。

І (ви помітили, правда?) спостерігати за цим дійсно цікаво, бо розумієш, що перед тобою справжня, жива мова, а не вихолощений підручниковий текст.

Це тим більш справедливо для японської — ієрогліфічної мови, тому що шлях до повноцінного читання довший, ніж у алфавітних.

Причому настільки довший (чи здається таким, якщо вибрати неоптимальні методи навчання), що багато хто по ньому і не йде, вдовольняючись лише усною частиною.

І (ups, I did it again) абсолютно даремно, як на мій погляд.

Та на сьогодні все. Хорошого вам літа та відпустки (якщо вона у вас іще не пройшла) чи канікул.

またね。